Чи має право сучасна людина сказати про будь-яке нове наукове твердження: «Цього не може бути»? Ось питання, яке, по суті, є центральним у різних цікавих книгах. Справді, слова «цього не може бути» — дуже потужна, гостра зброя в науковій суперечці. Ними можна запобігти марній витраті людських сил і матеріальних ресурсів на конструювання «вічного двигуна», але ці слова можуть бути використані противниками нового для боротьби з перспективним напрямом у науці. Ці слова можуть бути виразом скептицизму, навіть обскурантизму невігласа, але можуть бути і компасом для недосвідченої людини в безмежному морі наукової інформації, що все ускладнюється. Адже є чимало випадків, коли можна з переконанням сказати: «Цього не може бути, це ренікса — нісенітниця».
Що можливо і що неможливо у науці?
Жодне нове відкриття не скасовує раніше твердо встановлених і доведених людським досвідом фактів та законів. Нові відкриття можуть лише знайти область, де раніше відомі закони не діють, і таким чином розширити наші знання, але вони не можуть замінити старі знання новими. Замінюються новими при цьому лише загальні уявлення, які стають повноцінними та ширшими. Одним із основних класичних прикладів є «фізика Ньютона - фізика Ейнштейна».
Другий критерій - спосіб, манера докази. В одній із книг, які були прочитані мною, автор дотепно зіставляє наукові та псевдонаукові пояснення явищ природи. «Тіла падають під дією властивої їм тяжкості» — ось стародавній прообраз «наукових пояснень» схоластів усіх епох. Не відразу помічає недосвідчений читач, що ця фраза не містить жодної наукової інформації, — невідома причина падіння тіл названа «вагою», що аж ніяк не робить її більш зрозумілою. Суто словесні «пояснення», хибне глибокодумство, «містика слів», гра термінами — це форми, у яких виступає «ренікса». Основою основ матеріалістичної теорії пізнання є досвід. Відступ від цього принципу, хоч би яким воно мотивувалося (у тому числі й філософськими міркуваннями), — це «ренікса».
І, нарешті, останній критерій можна назвати етичним: псевдонаука для свого успіху потребує самореклами, обстановки сенсації, а також використання адміністративного тиску на інакодумців. Самосхвалення, огульне закреслення праць своїх попередників — типова риса псевдовчених.
Такі книги мають дещо стримати довірливість широкої публіки до «наукових» сенсацій, вселити частку здорового сумніву в уми читачів, які нерідко надто буквально розуміють кокетливі твердження вчених про протиріччя сучасної науки здоровому глузду. Автор повертає здоровому глузду його права, даючи водночас чітке визначення цього поняття. Здоровий глузд — це узагальнення людського досвіду, правильне тих конкретних умов, яких належить цей досвід.
Як відрізнити науку від псевдонауки?
Критерії безперечно, вірні, і про них не слід забувати і професійним ученим. Однак, чи вирішують вони питання? Чи можна сказати, що відтепер, озброєні книгами та інтернетом, ми можемо з упевненістю відрізняти науку від псевдонауки, можливо від неймовірного? Здається, що ні, та й автори цього не претендує. Адже залишається ще проблема — як застосовувати ці критерії у кожному конкретному випадку, а це не завжди так просто, як у більшості прикладів. Сутність закону природи зазвичай має деякий обрамлення, тобто пов'язані з ним визначення, наукову термінологію, філософські концепції. Це обрамлення з розвитком науки можна відкинути. А заздалегідь сказати, що є сутністю закону, а що його оболонкою, що може бути відкинуто, а що залишиться, — не завжди легко.
Написати коментар
Коментарі